Період публікації:

від

до

Категорія:

Рідну мову недостатньо любити на словах...

Опубліковано: Середа, 21 листопада 2018 

min
max

«Нації вмирають не від інфаркту.

Спочатку їм відбирає мову.»

Ліна Костенко

Саме під такою назвою 9 листопада 2018 р. у ДНЗ «Львівське вище професійне художнє училище» проведено виховний захід згідно плану роботи гуртка «Національно-патріотичного виховання». День української писемності та мови відзначають 9 листопада. Його встановлено указом Президента України від 6 листопада 1997 р. «На підтримку ініціативи громадських організацій... в день вшанування пам’яті преподобного Нестора літописця».

Учні художніх груп під керівництвом класного керівника Вітрик О.В. (група №201) та методиста Турчиняк Н.В.: «Мова – серце нації», «Мова – скарб народу» (фото) та плакати:

«Мова – це генетичний код нації»;
«Раби – це нації, котра не має Слова,

      Тому й не зможе захистить себе.»

                                 (О. Пахльовська);

- «Мова народу – це його дух, і дух народу – це його мова»

                                                                   (В. фон Гум-больдт);

- «Світ просіюється крізь сито слів»

                                            (К. Кравс).

Мета заходу: разом з учнями провести екскурсію в минулі роки і століття, щоб ознайомити молодь з витоками писемності та розвитком української мови, виховувати пошану до рідної мови, сприяти розумінню молоді що мова – це ми, українці, наше майбутнє і потрібно працювати задля неї, вивчати її, пропагувати, бо це вимога часу.

З привітальним словом до присутніх звернулась заступник директора ДНЗ «Львівське вище професійне художнє училище» з НВР Обнявка Н.М., яка повідомила присутнім про те, що сьогодні 09.11.2018 р. ми пройдемося сторінками української мови від «Кирилиці до Кобзаря і сьогодення», яка є невід’ємною частиною історії держави Україна з точки зору історика та акцентувала увагу на тому, що мова бере участь у творенні людини, це генетичний код нації, який поєднує минуле з сучасним, програмує майбутнє і забезпечує буття нації у вічності. Мова існує у свідомості членів суспільства і тому її доля залежить від кожного з нас.

Мова – найважливіший засіб спілкування людей, тобто засіб вираження і передавання думок, почуттів, волевиявлень, роздумів...

«Чужа душа – то, кажуть, темний ліс,

А я скажу: не кожна, ой, не кожна!

Чужа душа – то тихе море сліз.

Плювати в неї – гріх тяжкий,

не можна.»

Т. Г. Шевченко своїм величезним талантом розкрив чудову, чарівну музику українського слова:

«Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос –

Більш нічого.

А серце б’ється – ожива,

Як їх почує!...»

Сила слова безмежна, особливо, коли воно живе, емоційне. Тоді слово здатне робити диво і хвилювати струни людської душі. 

Моїй дружині

Іван Франко

Спасибі тобі, моє сонечко,

За промінчик твій – щире словечко!

Як промінчика не здобуть притьмом,

Слова щирого не купить сріблом.

В сльоту зимнюю, в днину млистую

Я дорогою йду тернистою;

Кого я любив, ті забулися,

А з ким я дружив – відвернулися.

Відвернулися та й цураються,

З труду мойого посміхаються,

В порох топчуть те, що мені святе, –

А недоля й тьма все росте й росте.

Важко дерево з корнем вирвати,

Друга давнього з серця вигнати.

Важко в пітьмі йти, ще й грязюкою,

Де брехня сичить вкруг гадюкою.

Та як радісно серед трудного

Шляху темного і безлюдного

Вгледіть – світиться десь оконечко!..

Так у горі нам – щире словечко.

То ж за дар малий, а безцінний твій,

Що, мов цвіт, скрасив шлях осінній мій,

За той усміх твій не вдослід журбі

Спасибі тобі! Спасибі тобі!

Адже, в мові акумулюється духовна енергія народу. Рідна мова – це диво, це душа, що випромінює життєву силу, це невичерпне джерело, звідки ми черпаємо наснагу, знання і прагнення осягнути всесвіт. Вона є головною ознакою і символом нації, - продовжувала далі Надія Михайлівна. Відомо, що мова виникає, розвивається, живе і функціонує в суспільстві. Між мовою і суспільством існує взаємний зв’язок: не лише загибель суспільства призводить до загибелі мови, але й загибель мови веде до зникнення суспільства, що не вберегло свою мову. Відомо, що держава зникає тоді, коли народ – безвідповідальний. Суспільство, яке не любить рідну мову і не хоче її зберегти – це безвідповідальний народ, який з часом втратить свою державу. Обнявка Надія Михайлівна нагадала присутнім відомі рядки Ліни Костенко:

«Нації вмирають не від інфаркту.

Спочатку їм відбирає мову.»

«Пам’ятайте, - звернулась Обнявка Н.М. до присутніх, - що, перестаючи бути засобом спілкування, мова стає мертвою. Не забувайте, піклуватись про рідну мову, вивчати, передавати з покоління в покоління, підвищувати власну мовну культуру, що є обов’язком кожного українця. Рідною прийнято вважати мову предків, мову нації, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями. Вміймо почути, зрозуміти і скористатися цим».

«Раби – це нація, котра не має Слова,

Тому й не зможе захистить себе.»

(О. Пахльовська);

Впродовж заходу учні поглибили знання про витоки слов’янської писемності та першого давньоруського письменника і літописця Нестора, котрий увів історію Русі в річище всесвітньої історії. Учні ще раз торкнулися до джерел духовної культури українського народу, переглянули відео та слухали вірші у виконні Б. Ступки, Н. Матвієнко, У. Білоус, пісні – Василя Сліпака, Андрія Кузьменка, Святослава Вакарчука...

Класний керівник групи №304 Сокіл Л.С. акцентувала увагу пристуніх на тому, що упродовж століть українська мова зазнавала суттєвих утисків і заборон з боку різних держав, залежно від того, під чиєю владою опинялась Україна. Ці випробування, які впродовж попередніх століть пройшла держава Україна і, разом з нею, мова – це сходинки, які проходять у своїй свідомості українці до усвідомлення того, що мова – це національне надбання, це, справді, генетичний код нації та частково втратила свій генетичний код впродовж штучно створених голодоморів (загинуло 11 млн. українців). Ці виклики долі не перетворили українців на «безвольний» народ, у якого можна відібрати мову. Не вдалось!

Воістину, мав рацію поет:

І на зло ворогам засіяла вона,

Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.

І сіятиме вік, поки сонце стоїть,

І лихим ворогам буде очі сліпить.

(В. Самійленко)

Намагання україноненависників минулого, як показав час, виявилися марними. такими ж безплідними будуть старання їхніх послідовників. Присутні прослухали вірш Соломії Українець - «Україна».

Нині українська мова має державний статус, але це не означає, - продовжувала далі Любов Степанівна, - що рідну мову нині не потрібно плекати і захищати. Українці мали усвідомити неробхідність пропагування української мови в суспільстві ще у 1991 році, що є духовним обов’язком кожного, що живе на цій землі та важливість ролі української мови в консолідації українського суспільства. Нині в черговий раз після великих втрат на Сході, випростовується народ України, повільно, але здіймається на повен зріст, щоб знову оголосити на весь світ «Ще не вмерла Україна і не вмре!». Мово, Пресвята Богородице українського народу, заступнице наша, завдяки Тобі спілкувались наші предки, говорили і чуємо один одного ми, промовлятимуть нею і ті, хто буде після нас, наші нащадки, збережи та захисти нас, - в задумі промовила Сокіл Л.С. Присутні прослухали «Молитву до мови» Катерини Мотрич.

Мова – це велике національне надбання, національна скарбниця, що визначає ментальність народу, - наголосила Надія Михайлівна. 9 листопада в День української писемності та мови, учні ДНЗ «Львівське вище професійне художнє училище» долучилися до акції та написали вісімнадцятий Всеукраїнський радіодиктант національної єдності. Надія Михайлівна розповіла присутнім про його історію. Найголовніше в ньому – це не оцінка, а солідарність з тими, хто хоче говорити українською та передати її наступному поколінню, бо мова – наш дух, наша пісня, наша релігія, наша держава, наша історія, наше майбутнє... Наша мова – це ми, українці, - добрий, чесний, працьовитий народ. Отож, нині недостатньо говорити про любов до рідної мови, недостатньо посипати голову попелом, дивлячись в глибину століть та плакати над її долею, а потрібно працювати задля неї, не покладаючи рук, «не шкодуючи живота свого», як заповідали нам Київські князі, працювати чесно, по совісті, заради майбутнього, вивчати її, поширювати, пропагувати, бо це вимога часу, - сказала Надія Михайлівна, підсумовуючи захід.           

Матеріал підготувала викладач ДНЗ «Львівське вище професійне художнє училище» Сокіл Л.С.

Ключові слова:

Немає коментарів

Схожі статті:

Співпраця – шлях до успіху! Співпраця – шлях до успіху! Опубліковано: Середа, 05 Червня 2019 Стрийське ВХПУ вже багато років успішно співпрацює з підприємцями міста Стрия та Стрийського району. Співпраця закладу освіти із  роботодавцями передбачає підготовку висококваліфікованих робітників згідно кваліфікаційної характеристики за професією «Живописець». Знання, вміння, навички, застосування...

Переглядів: 189 Коментарів: 0

Профтехосвіта

У церемонії нагородження переможців та призерів IХ Міжнародного мовно-літературного конкурсу  учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка взяла учать учениця ЗП(ПТ)О Львівщини У церемонії нагородження переможців та призерів IХ Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка взяла учать учениця ЗП(ПТ)О Львівщини Опубліковано: Понеділок, 03 Червня 2019 30 травня 2019 року в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка нагородили найкращих знавців творчості Т. Г. Шевченка – переможців ІХ Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка. Захід об’єднав шанувальників українського слова: учнів,...

Переглядів: 217 Коментарів: 0

Профтехосвіта
Актуально
Спеціальні новини

 

Для сімей учасників АТО та Героїв Небесної Сотні влаштують благодійне дійство «Україна – це ми!»

24 серпня, з нагоди Дня незалежності України, в Музеї народної архітектури та побуту відбудеться масштабна акція, що організовують спільно Благодійне товариство «Мій тато захищає Україну» та Музей народної архітектури за...


Актуально
Спеціальні новини


Ми у Facebook
Ми у Facebook