Період публікації:

від

до

Категорія:

«Сьогодні Україна та світ відзначають»: інформаційний щоденник Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки

Опубліковано: Вівторок, 06 березня 2018 

min
max

06.03 – 87-річчя від дня народження Олександра Білаша (1931–2003).

Український композитор жанрів класичної та популярної музики

Композитор Олександр Білаш народився в березні 1931 р. Не стало його у травні 2003-го. Немає на світі і його вірної супутниці, дружини Лариси Остапенко. А музику Білаша багато хто, як і раніше, пам'ятає і любить. Живуть у народі й незабутні "Два кольори", що стали символом його творчості, та й, мабуть, самого його життя, де було все: і "любов", і "журба". Але любові завжди було більше.

Його "босоноге дитинство" неодноразово являлося йому світлими снами, коли він був уже іменитим композитором, справжнім маестро, і 1960-ті дзвеніли в Україні його мелодіями. Інколи спогади і наяву несли його в ту безтурботну пору, коли всі були ще живі — мати, батько, баба Варка, яка голосно кликала його з ґанку: "Шурасю! Шурасю!" Він тоді і ображався, і злився на це "Шурась" замість "Сашко" або "Шурик". 

А на схилі віку Олександр Білаш напише у віршах історію свого життя, ніби перекине незримий ностальгічний місток у дороге для нього минуле, і назве збірник саме так — "Шурась". Є в ньому, мабуть, головні слова його поетичної сповіді: "Я в музиці вмирав й оживав". 

Старше покоління ще пам'ятає зоряний дебют композитора, коли його ім'я майже відразу стало знаменитим. 1961-й рік. На екрани вийшов фільм "Роман і Франческа", в якому прозвучала пісня на музику Олександра Білаша (вірші Дмитра Павличка). 

"Впали роси на покоси,

Засвітилися навколо.

Там дівча ходило босе,

Білу ніжку прокололо".

Виконав пісню Олександр Таранець. Хоча фільм і мав успіх, але невдовзі забувся. Проте у пісні було довге життя.

Творчий союз Павличка й Білаша відтоді тривав: "Дзвенить у зорях небо чисте", "Долиною туман тече", "Лелеченьки", "Явір і Яворина". 

Та головним пісенним шедевром, народженим у цьому співавторстві, стали "Два кольори". Багато хто в долі героя впізнавав свою долю. І пісня "пішла" а народ.

Але повернімося в мальовничий Градиськ, на Полтавщині, де майбутній маестро вперше доторкнувся до музики. 

Співала його мати, Євдокія Андріївна. На все село виводила українські пісні гарним сильним сопрано. Самородком був і батько, Іван Опанасович: грав на кількох музичних інструментах просто на слух, без будь-якої науки. Потягнувся до музики й трирічний малюк, Шурась. Поки що він "грав" тільки... на вінику, з яким носився подвір'ям, тримаючи його як балалайку. Це й був його перший "музичний інструмент". Але трохи підріс — навчився грати на маленькій трибасовій гармошці.

— Шурасю! — кричить із ґанку баба Варка й не може часом докричатися. На вулиці цвіте літо — найкраща пора хлоп'ячої вольниці. Малолітня гвардія робить набіги на сади й городи, свої й чужі, набиваючи кишені грушами, яблуками, огірками. Частенько ходять стінка на стінку. Вечорами компанія нерідко засиджується допізна біля колодязя, слухаючи, як головний казкар, фантазер і вигадник Шурась розповідає таємничі історії, страшні до мурашок по шкірі, до волосся дибки.

Ось так вони й росли, хлопчаки, для яких природа була другою матір'ю і царством свободи одночасно. Тертими калачами — міцними, рішучими, самостійними — виходили в життя. І про війну, що пронеслася по їхньому дитинству, знали не з чуток. Пам'ятали, як пекельним дощем сипалися з неба бомби. Як плакали матері, притискаючи до себе дітей. Як відчайдушно ревіли корови, до хрипоти мекали кози й несамовито іржали коні. Білий день ставав чорним, а ночі світилися від заграви фугасів. За селом після бомбування горів аеродром, диміли й дотлівали наші літаки, які не встигли злетіти в небо.

Чорна мітка війни... Вона, як лиха відзнака, залишилася в пам'яті того покоління — дітей суворого воєнного часу.

Після перемоги Олександр у п'ятий клас пішов переростком. Спочатку школярі вчилися просто неба. Замість ручок і зошитів — лише недогризки олівців. Але коли в Білаша з'явилася чорнильниця-невиливайка, виміняв її на балалайку. У колгоспному клубі співав, танцював, грав на всіх інструментах, які траплялися під руку. 

Вступні іспити у найстаріше в Україні Житомирське музичне училище Олександр 
здавав на акордеоні. Приймальну комісію зворушив і підкорив натхненним виконанням шопенівських вальсів. Правда, улюблений акордеон довелося замінити на баян, бо в училище Білаша зарахували саме у клас баяна. Учився легко, захоплено. Душа сама тягнулася до "вічних партитур".

А мрія летіла далі.

Київська консерваторія. Храм музики, предмет юних мрій. Він — студент. Чари найвищого, найбільш гармонічного мистецтва — музики — Олександр осягав ревно, хоча у відмінниках не ходив і до перших п'ятірок ще не дотягував. Факультет у нього був важкий. Мабуть, найбільш шанований і престижний — композиторський. Клас професора Миколи Вілінського. "Геніальні" опуси композитора-початківця безжалісно драконило гостре перо педагога. Бувало, й руки в студента опускалися, і мрії летіли в тартарари. 

До мук творчості незабаром додалася ще одна. У консерваторських коридорах він і зустрів її, свою муку, свою хмаринку. Вона неначе засліпила його ніжною жіночною красою. Погляд теплий, розкритий, а сама — недоступна фортеця.

Два роки він ніби був її тінню. Лариса стала скабкою в його серці. І тоді він вирішив змінити тактику. Проходив мимо — не помічав, впритул не бачив. Класичне пушкінське "Чем менше женщину мы любим..." зіграло як по нотах. Одного разу вона сама зробила крок йому назустріч. І вже назавжди. 

[Олександр Білаш]

Юний Олександр Білаш із улюбленим інструментом — акордеоном

Їхній сімейний союз, освячений любов'ю й музикою, виявився щасливим. Оксамитове сопрано дружини, народної артистки України Лариси Остапенко, давало життя багатьом творам композитора.

[Лариса Остапенко]

Народна артистка України Лариса Остапенко — дружина Олександра Білаша

Десятиліттями твори Олександра Білаша звучали в ефірі, на великих гала-концертах, у сільських клубах, навіть на шкільних сценах. Їх виконували Євгенія Мірошниченко, Дмитро Гнатюк, Анатолій Мокренко, Гізелла Ципола, Діана Петриненко, Микола Кондратюк. У свій репертуар пісні композитора брали такі відомі колективи як вокальний квартет "Явір", тріо бандуристок радіокомпанії України. 

Та головне — ці пісні співав і любив народ. Любив, бо вони було ніби живі музичні картини, теплі, впізнавані, з журавлиними зграями в небі та лебединими парами на дзеркалі чистих вод. Із серпанком туману над сонною долиною і табунами степових коней, які летять наввипередки з вітром. Із гаптованим "червоними і чорними нитками" полотном людської долі.

У співавторстві Білаша з метром української поезії Борисом Олійником народилися "Мелодія" і "Пісня Києву", з поетом Михайлом Ткачем — славнозвісні "Ясени", "Білі лебеді", "Сину, качки летять". На вірші Степана Пушика написані "Любисток" і "Треба йти до осенi". Поетичний світ цих творів завжди в гармонії та єдності з тонким ліризмом музичних образів. Мелодії широкі й співучі. "Я з пісні народної виріс", — писав про себе Олександр Іванович. І тому вічний український мелос цвіте в музиці маестро, як полтавські сади навесні. І всі ноти тут, навіть низькі, басові — високі й світлоносні.

...Чорнобиль. Він вибухнув раптово, як землетрус, як неоголошена війна. І світлий місяць квітень потьмянів і вмився сльозами. На атомну станцію потягнулися вервечки машин. Вони їхали творити свій щоденний подвиг — приборкувати збунтований 4-й блок. Усередині того пам'ятного літа на телеекрани вийшов документальний фільм режисера Ігоря Кобрина "Чорнобиль: два кольори часу" (сценарист Хем Салганик, оператор Юрій Бордаков). Музичним супроводом до фільму став твір Білаша "Два кольори" у виконанні симфонічного оркестру. Мелодія, навіть без слів, звучала як одкровення. Вона була така пронизлива й тривожна, що здавалася голосом самої української землі і сприймалася тепер по-новому, особливо. 

"Любов і журба" — вони йшли тоді пліч-о-пліч. Вони були двома сторонами медалі, яку карбував безжалісний час.

Славетні "Два кольори" Олександра Білаша ніби набули нового сенсу, адже у творі відбилися не тільки людські долі, а й два кольори того незабутнього часу, два його символи — "любов i журба".

Творча палітра музиканта не обмежувалася лише пісенним жанром. З-під його пера вийшли дві моноопери: "Балада війни" і "Сповідь білого тюльпана", опера "Прапороносці" за однойменним романом О.Гончара. Писав композитор романси, балади, симфонічні твори, як, скажімо, світлу й романтичну поему "Світанок на морі". Його музика звучить і досі. 

 

Ключові слова:

Немає коментарів

Схожі статті:

Сьогодні Україна та світ відзначають»: інформаційний щоденник Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки Сьогодні Україна та світ відзначають»: інформаційний щоденник Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки Опубліковано: Середа, 20 Червня 2018 20.06 – 157-річчя від дня народження Фредеріка Гоуленда Гопкінса (1861-1947). Англійський біохімік Життєпис Фредерік Ґоуленд Гопкінс народився в Істборні (Східний Суссекс) у сім'ї Елізабет (Ґоуленд) та Фредеріка Гопкінса. Його двоюрідний брат — поет Джерард Менлі Гопкінс. Батько Фредеріка —...

Переглядів: 19 Коментарів: 0

Науково-педагогічна бібліотека - освітянам

«Вчителеві-предметнику»: анотовані інформаційні огляди періодики Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки «Вчителеві-предметнику»: анотовані інформаційні огляди періодики Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки Опубліковано: Вівторок, 19 Червня 2018 Учителеві-предметнику (тижнева оглядова інформація літератури 11-17 черв. 2018 р.) «З питань методики викладання навчальних предметів у школі»           Зарубіжна література Гончарук, А. В. А. Конан Дойл "Пістрява стрічка" [Текст] / А. В. Гончарук // Зарубіжна література в школі. - 2018....

Переглядів: 114 Коментарів: 0

Науково-педагогічна бібліотека - освітянам
Актуально
Спеціальні новини

 

Для сімей учасників АТО та Героїв Небесної Сотні влаштують благодійне дійство «Україна – це ми!»

24 серпня, з нагоди Дня незалежності України, в Музеї народної архітектури та побуту відбудеться масштабна акція, що організовують спільно Благодійне товариство «Мій тато захищає Україну» та Музей народної архітектури за...


Актуально
Спеціальні новини


Ми у Facebook
Ми у Facebook