Період публікації:

від

до

Категорія:

«Сьогодні Україна та світ відзначають»: інформаційний щоденник Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки

Опубліковано: Четвер, 07 вересня 2017 

min
max

7 вересня виповнилося 142 роки від дня народження Олександра Олександровича Мурашко (1875-1919) – українського живописця, педагога і громадського діяча.

Андрій Безсмертний-Анзіміров

Есеїст, кінокритик. Проживає в США

Олександр Мурашко

«Його називали першим українським європейцем, Сєровим і Кустодієвим України. Але він був Мурашком. Українським художником, який наважився на рівних змагатися з художниками Європи й малярами Росії, і академістами, і передвижниками. Він з ними дружив, учився в них, але залишався самим собою – Олександром Мурашком. Неповторним, найталановитішим живописцем. Майстром фарб. Майстром кольору. Неперевершеним українським портретистом». (Елеонора Блажко)

7 вересня 1875 року народився чудовий український живописець i педагог Олександр Олександрович Мурашко (1875-1919). Племінник українського художника і педагога Миколи Мурашка (1844-1909). Народився в Києві. До семи років жив у містечку Борзнина на Чернігівщині, де його виховувала бабуся, проста селянка. Після одруження матері, Марії Іванівни Крачковської, хлопець переїхав до Чернігова, де його вітчим Олександр Мурашко володів невеликою іконописною майстернею. Вітчим став активно залучати пасинка до роботи. Наприкінці 1880-х вітчим разом із сім'єю й майстернею перебирається до Києва. Нову майстерню розташували у власному будинку на Малій Житомирській, 14. Його вітчим став брати участь в роботах з оформлення Володимирського собору.

Підліток опинився в центрі знаменної події, яка сколихнула художні кола Російської імперії: на його очах народжувались розписи Володимирського собору. Олександр спостерігав за роботою таких майстрів, як В. Васнецов, М. Врубель і М. Нестеров. Саме вони та знаменитий професор Адріан Прахов – археолог, історик мистецтв, критик, автор однієї з перших публікацій про Тараса Шевченка-живописця, керівник групи видатних художників, що здійснювала розпис Володимирського собору в 1884-1896 роках, першими звернули увагу на потенціал «худого, високого, сором’язливого» підлітка.

Малювання для Мурашка стає сенсом життя: «Якось розмалював недавно побілену стіну сходів, за що отримав значного прочухана. Мріяв: коли виросту – стану великим художником, але батько й слухати про це не хотів. Йому були потрібні працівники в іконописній майстерні...». Конфлікти з вітчимом змусили п'ятнадцятирічного Сашка залишити родину і заробляти на життя самостійно. Самостійне життя виявилася ой яким нелегким. Довелося жити впроголодь, ночуючи де доведеться. Навіть міцний молодий організм не витримав, і Олександр важко захворів. Добре, що втрутилися Адріан Прахов і Віктор Васнецов, які дали грошей на лікування і вмовили Олександра Мурашка (вітчима) узаконити стосунки з матір'ю Сашка і зайнятися долею сина. Незабаром зіграли весілля, і Мурашко усиновив власного сина, давши йому своє прізвище. А потім став оплачувати його підготовку до вступу в академію.

Розумів хлопця й підтримував його бажання стати художником не тільки його вітчим, а й рідний брат вітчима Микола Мурашко, дядько Олександра Мурашка, засновник і незмінний керівник Київської малювальної школи (відомої також за його іменем). У цей період Олександр буквально жив у школі малювання свого дядька. Варто відзначити, що «Малювальна школа М. Мурашка» була у той час єдиним художнім навчальним закладом у Києві. У ній викладали відомі українські художники Платонов, Пимоненко, Попов, Селезньов. Не цуралися провести заняття з початківцями живописцями і російські корифеї, часто наїжджали в Київ. Практичні уроки в школі давали Крамськой, Полєнов, Рєпін, Мясоєдов, Чистяков. Зусиллями Прахова, Васнєцова і Нестерова опір Олександра Івановича було зламано. Примирившись із ним і отримавши деяку суму грошей на дорогу, Мурашко поїхав до Петербургу.

Восени 1894 року Олександр Мурашко вступив до Вищого художнього училища при Петербурзькій Академії, а в 1896 став студентом майстерні Іллі Рєпіна, кумира петербурзької молоді. Мурашко зі своїми товаришами Борисом Кустодієвим (1878-1927) та Філіпом Малявіним (1869-1940) дотримувалися принципів його живописних методів. Під впливом Рєпіна сформувався талант Мурашка-портретиста, про що свідчать його ранні, відзначені високим рівнем професіоналізму, твори. Одним із них є портрет Миколи Петрова, в якому глибина психологічного трактування поєднана з динамізмом композиції. Репінська школа поклала реалістичні основи мистецтва Мурашка.

Спочатку відносини з Рєпіним у нього не склалися, можливо, позначилася зайва самовпевненість початківця, але явно талановитого живописця, - пише Володимир Рогоза у статті «Як український живописець підкорив Європу?». Олександр навіть зібрався перейти в клас до Мясоєдова або до Маковського. Але привізши після літа, проведеного в селі, етюди, які щиро похвалив Рєпін, вирішив вчителя не змінювати. Рішення виявилося правильним, під керівництвом Іллі Юхимовича він отримав всі необхідні уроки учнівства, медалі, щоб вийти на конкурс, перемога в якому давала право на трирічну поїздку за кордон за рахунок академії. Конкурс Мурашко виграв, отримав велику золоту медаль, а з нею і бажане відрядження. За традицією він відвідав Рим і Венецію, але надовго оселився в Мюнхені і в Парижі, де продовжував удосконалювати майстерність, працюючи в майстернях відомих європейських живописців».

У 1903 році молодий художник виїхав закордон. Потрапивши до Парижу, він, в першу чергу, відвідує Лувр, де уважно вивчає твори іспанця Веласкеса (1599-1660): його симпатії все ще на боці старих майстрів. «Найуспішнішим етапом його відрядження став паризький період. У Парижі ним було написано кілька цікавих робіт і маса етюдів. Паризькі картини, виставлені на виставці в академії, були тепло зустрінуті глядачами, а головне, академічними педагогами, які вітали не тільки Олександра, а й Рєпіна, який виховав гідного учня. Картину «Кафе» з цього циклу академія купила для свого музею, - додає Володимир Рогоза. - Окрилений першим успіхом, Олександр приєднався до групи випускників Академії мистецтв, яка створювала «Нове товариство художників». Серед засновників товариства були вже відомі живописці Д. Кардовський, Н. Латрі, М. Петров та інші. У лютому 1904 року пройшла перша виставка «Нового товариства». Потім виставки стали проводитися постійно, причому в різних містах Росії. Саме ці виставки зробили ім'я Олександра Мурашка відомим російським цінителям живопису».

На рубежі століть двома найбільшими художніми центрами Європи були Париж і Мюнхен. У Парижі розквітло мистецтво імпресіонізму, постімпресіонізму і свій варіант арт-нуво, а в Мюнхені – модерну. Поступово в живописі Мурашка з'являються перші новації, які свідчать про вплив основ імпресіонізму. Художник прагне до більшої витонченості тональних переходів, передачі рефлексів вечірнього штучного освітлення, яке створює виразні світлові ефекти. Потім початківець-майстер відправляється в Мюнхен. У Німеччині він серйозно займається вдосконаленням свого малюнку, а також знайомиться з роботами представників мюнхенської сецесії, яка виникла в Мюнхені в 1892 році за ініціативи Франца фон Штука, Вільгельма Трюднера і Фріца фон Юде. Мурашко інтегрує в свій творчий стиль деякі елементи мюнхенського «Сецесіону». Він залишається за кордоном до 1903 року, після чого повертається до Петербурга.

Опинившись в звичному для себе середовищі, він багато працює, прагнучи на практиці закріпити все те, що вже пройшов, і знайти те нове, що могло б ствердити власні позиції. Таким новим твором стає для художника картина «Карусель» (1906), яка принесла Мурашкові світове визнання: представлена на Мюнхенській міжнародній виставці, вона отримала золоту медаль. Художник отримує запрошення із столиць і міст Європи – Берліна, Відня, Парижа, Амстердама, Мюнхена, Венеції. Персональну виставку з 25 робіт Мурашко експонував в Берліні, Кельні, Дюссельдорфі (1909). В 1911-1912 роках художник брав участь у виставках мюнхенського «Сецесіону». Твори українського митця користувалися незмінним успіхом в Європі, їх відзначала художня критика, друкували журнали. Картина ж «Карусель» була придбана з самої виставки для Музею образотворчих мистецтв Будапешта. Ескіз до картини «Карусель» (1906) зберігає Національний художній музей України.

Завдяки Мурашку українське мистецтво вийшло зі стану вузько національного, провінційного, талант митця підняв його до західноєвропейського рівня, а його твори були долучені до контексту світового художнього процесу. «Європейська популярність не могла не викликати відгомонів і в Росії. Мати портрет, написаний Олександром Мурашком, стало престижно, - продовжує розповідь про художника В. Рогоза. - Разом із замовленнями з'явився і достаток, а також можливість працювати для душі, писати те, що хвилює. У цей період художник із задоволенням пише сільські картини і портрети селян, намагаючись передати їх душевну чистоту, життєву мудрість і нелегку долю».

У 1907 році художник остаточно повернувся з Петербургу до Києва. Бере активну участь у вернісажах столичного міста. Митець яскраво продемонстрував свій талант на ювілейній виставці першого вчителя та дядька – Миколи Мурашка у 1908 році. Маргарита Мурашко, дружина художника, згадувала, що роботам Олександра Олександровича була відведена окрема зала. Майстер експонував картини: «Карусель», «Кав’ярня», портрети Я. Станіславського, М. Мурашка (портрет «Старого вчителя»), «На ковзанці» (портрет Олександри Мурашко), «На терасі» (портрет Олександри Мурашко), «На кормі» (портрет Жоржа Мурашка) та інші роботи.

У 1909 році Олександр Мурашко поріднився з родиною Прахових, одружившись з Маргаритою Августівною Крюгер, рідною сестрою Анни Августівни Крюгер, художниці та скульптора, дружини Миколи Прахова й невістки Адріана Вікторовича. Дітей у сім'ї Мурашка не було, пізніше вони удочерили дівчинку Катю, яка в заміжжі стала Катериною Олександрівною Гай.

Після смерті батька в 1910 році Мурашко продає квартиру на Малій Житомирській і купує невеликий будинок з садом на Лук'янівці, будує майстерню. Йому подобається тихе передмістя, де так чудово працювати. Мріє перетворити вулицю Богоутівську на своєрідне «мистецьке містечко», пропонує друзям оселитися поруч. Людину діяльну, Мурашка, займає не лише творча робота. Чудовий організатор, він сам захоплювався і вмів захоплювати інших. Олександр мріяв перетворити Київ на великий художній центр, подібний до Мюнхена, відкрити в ньому Академію мистецтв. Зайнявся також викладацькою роботою. У 1909-1912 роках він викладає в Київському художньому училищі, створеному на базі «Малювальної школи М. Мурашка», яке залишив в 1912 через консерватизм дирекції, - «не хотів витрачати сили на боротьбу з окам`янілостями».

На Третій виставці картин групи київських художників у 1910 році О. Мурашко представив 4 роботи. Каталог свідчить, що це були портрети Маргарити Мурашко на Капрі, Олени Прахової, співака Павла Андрєєва, а також графічне зображення Софії Філіпсон. На початку 1911 року у міському музеї Києва відкрилася Четверта виставка київських художників, у якій взяло участь чимало відомих митців, таких як О. Богомазов, Є. Вжещ, В. Кричевський, П. Левченко, А. Маневич, М. Пимоненко та, звісно ж, Олександр Мурашко, який показав декілька своїх робіт: портрет В. Дитятинної, портрет професора М. Воскобойникова та декілька етюдів.

Але справжній фурор Олександр Мурашко справив на П'ятій виставці київських художників взимку1912-1913 років. Київський вернісаж функціонував у Педагогічному музеї, а кількість відвідувачів виставок у Києві з кожним роком зростала, і в 1912 році досягла 5,5 тис. осіб. Кращими серед представлених картин були визнані роботи О. Мурашка «Портрет пастора Юнгера» та «Неділя» (в оригіналі – «Воскресный день»). Художник та художній критик Г. Бурданов так писав про 5-у імпрезу киян: «Беззаперечно, О. Мурашка варто вважати найсильнішим художником на виставці. Зала з роботами митця – найбільша цінність на вернісажі киян». Далі автор пише: «Не можна не дивуватися тому факту, що роботи О. Мурашка є в королівському музеї картин в Бухаресті, в приватних руках в Англії та Америки, а в музеях Російської імперії його полотна відсутні».

Разом зі своєю своячкою Ганною Крюгер-Праховою восени 1918 року Олександр Олександрович Мурашко відкриває в Києві на Інститутській вулиці, на верхньому поверсі будинку Гінзбурга, знаменитого київського хмарочоса, «Художню студію О. Мурашка», в якій малюнку, живопису та скульптурі водночас навчалося до ста осіб. Викладання в ній було організоване академічно серйозно і в багато чому нагадувало принципи школи Миколи Мурашка. Окрім малюнку і живопису, читалися лекції з історії та філософії мистецтва. Багато молоді переходило з училища до студії на Інститутській. «В студії було більше пошуків, цікавіше, - пригадував А. Петрицький, український живописець, художник театру і книги. - Кожному учню Олександр Олександрович намагався відкрити очі на природу і показати, як передавати природу живописом. Він застерігав від розмальовування та від чорноти в картинах. Він вчив зустрічатися з природою як зі святом...» Студія швидко стала популярною в Києві. За своєю програмою вона справді була цілком новим навчальним закладом у тодішній Росії.

На Першій виставці Київського товариства художників (1917) справжньою зіркою знову був Олександр Мурашко, який представив на ній десять робіт, серед яких були: «Портрет Б.В. Енні», «Сімейний портрет», «Весна 1916 р.», «Сонячний рефлекс» та безліч малюнків та етюдів. Прагнення віднайти нову формулу мистецтва, яка б відповідала характеру часу, стало рисою початку XX століття. В Україні митець Мурашко став першим, хто пішов шляхом пошуків та експериментів. Від імпресіоністів йде його ескізність, від арт-нуво манера писати широким пензлем, а реалізм оберігав від порожньої формотворчості. Його художня манера схожа з віртуозною художньою манерою шведського художника Андерса Цорна (1860-1920). Але й віртуозу Цорну далеко до колористичних скарбів, що мав не менш талановитий Олександр Мурашко. За ним йшли А. Манєвич, Ф. Кричевський, О. Богомазов, О. Екстер, А. Петрицький тощо.

Останні роки життя митця були складними і суперечливими для майстра. З одного боку, втілено його давню мрію – в 1917 році відкрито Українську Академію образотворчого мистецтва. Мурашко був одним із найактивніших її організаторів. До роботи в Академії були залучені такі видатні українські художники, як Георгій Нарбут, Федір Кричевський (заарештований НКВС і засланий до селища Ірпінь Київської області, де й помер з голоду), Абрам Маневич (в 1920 емігрував), Михайло Бойчук (розстріляний в 1937 разом з його талановитими учнями Іваном Падалкою та Василем Седляром), Микола Бурачек. Сам Мурашко очолив одну з майстерень живопису.

Викладання у Мурашка забирало чимало часу. Ось як про це писав сам художник у 1918 році: «Майже два роки нічого не роблю, всього мене втягнуто в організацію художнього життя України, і питання стоїть настільки гостро і складно, що уникнути цього нема жодної можливості. Але твердо сподіваюсь, що, віддавши належне суспільності, буду відпущений для тихої праці...»

14 червня 1919 року Олександр Олександрович Мурашко був убитий, коли з дружиною повертався пізно ввечері додому, на Лук'янівці пострілом в потилицю. Тодішня преса писала, що «був пограбований і забитий бандитами». Але пострілом у потилицю в ті часи вбивали тільки працівники ЧК і тільки «ворогів народу». Про останні дні життя Олександра Мурашка розповів Григорій Лукомський (1884-1928), український мистецтвознавець і художник-архітектор, емігрант. Лукомський бачив Мурашка в день його смерті. «Був спекотний літній вечір. Олександр Олександрович при новій зміні влади залишився по суті, поза службових обов'язків в Академії, - пише Лукомський, - Антибільшовицькі війська йшли вже від Житомира на Київ. У ЧК був неабиякий сумбур. Відбулося багато «помилок» через поспішність і невпевненість у владі. І ось те, що спіткало бідолашного Мурашка, – безсумнівно, одна з таких помилок.

Разом з дружиною художник повертався з гостей у свій будиночок на Лук'янівці. Він не боявся ходити так пізно. У нього була перепустка, видана «Всеіздатом». О першій годині ночі до нього підійшла компанія з трьох солдатів і заявила, що він заарештований, що може дружині віддати все, що при ньому є цінного, і що його негайно повинні повести на суд. Відчувши недобре, Мурашко попросив, щоб і дружина супроводжувала його, але її силоміць змусили йти додому. «Ледве вона дійшла до ганку будинку, як побачила, що чоловік кинувся від них тікати. Мабуть, за цю одну-дві хвилини Олександр Олександрович визначив, що його ведуть не в ЧК, а просто в поле, на розстріл без суду, позаяк напрям, узятий його конвоїрами, був саме в бік виїзду з міста, а не на Липки. Знаючи чудово околиці і гадаючи, що солдати не знають так добре цих місць, він вирішив добігти до відомої йому канави, що утворювала під парканом щілину, в яку він міг би пролізти і, потрапивши в сад, сховатися під покровом ночі. Але щойно він заліз у цю яму-канаву, як його піджак (мені врізався в пам'ять сірий костюм, в якому він був удень, за шість-сім годин до вбивства) за щось зачепився, і він застряг під парканом. Оскільки спускався ногами, то голова його залишилася по цей бік, а тулуб і ноги були в саду ... Його наздогнали. Момент – і він був би врятований, - але постріл у потилицю – і смерть на місці. Безвісти пропали вбивці, цінні речі – у дружини. «Випадок» коштував життя надзвичайно талановитому художникові України...». Похований в Києві на Лук'янівському цвинтарі.

«Він був великим українським живописцем і мудрим європейцем, художником. Його картини, портрети, етюди полонили світ, їх замовляли знатні особи, меценати, цінителі таланту, - пише про майстра Елеонора Блажко. - Істинний киянин, він створював у своєму улюбленому місті Українську академію мистецтв і був її першим ректором. По всьому світу розкидані живописні шедеври Олександра Мурашка, багато відомих полотен втрачено. У Національному художньому музеї Майстру відведено гідне місце. Трагічне вбивство досі не розгадане. Здається, це – справа Часу».

Найбільша виставка творів митця була організовано вже після його жорстокого вбивства, в приміщені Української Академії мистецтв. Її ідейним натхненником був мистецтвознавець Федір Ернст, саме йому вдалося зібрати більше 70-ти робіт Олександра Мурашка та гідно їх презентувати. Усі полотна були поділені на 3 секції: закінчені роботи, етюди та ескізи. Імпреза 1922 року була яскравим завершенням творчої та виставкової діяльності талановитого художника.

«У Національному художньому музеї України кращим полотнам Мурашка відведено цілий зал. Але багато їх розсіяно по всьому світові, - пише Е. Блажко. - Талановитий і неповторний, він міг написати ці картини – свідчення свят і буднів минаючого століття. Їх, звичайно, і тепер не вистачає сучасній нашій людині, його майстерного колориту життя міста й села, Чернігівщини та Полтавщини, Києва та Парижа. У них – не тільки газові ліхтарі й довгі сукні дам півсвіту, ідилія сільських садиб і скорботний побут селян. У них – пошук розгадки внутрішнього життя людини. І найкраще це передано в портретах його друзів-художників Рєпіна, Нестерова, Кустодієва, Прахова, Станіславського і в портретах-зображеннях юних сільських дівчат, чистих і відкритих у своїй душевній простоті, колоритних сільських бабусь із мудрими темними обличчями. І навіть світських дам в рожевому, котрих усе-таки доводилося писати заради заробітку». Твори Олександра Мурашка зберігаються в музеях України, Угорщини, Білорусі, Росії, Азербайджану.

Ключові слова:

Немає коментарів

Схожі статті:

«Сьогодні Україна та світ відзначають»: інформаційний щоденник Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки «Сьогодні Україна та світ відзначають»: інформаційний щоденник Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки Опубліковано: Середа, 20 вересня 2017 20.09 – 122 роки від дня народження Дмитра Костянтиновича Зерова (1895–1971). Український ботанік  Дмитро Костянтинович Зеров – видатний вчений у галузі ботаніки, ботанічної географії, бріології, флористики, доктор біологічних наук (1937), професор (1936), академік АН УРСР (1948), заслужений діяч...

Переглядів: 366 Коментарів: 0

Науково-педагогічна бібліотека - освітянам

Відкрито книжкову виставку, присвячену Василю Сухомлинському Відкрито книжкову виставку, присвячену Василю Сухомлинському Опубліковано: Середа, 20 вересня 2017 28 вересня – день народження Василя Сухомлинського (28.09.1918 – 2.09.1970).  У приміщенні Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки представлено книжково-журнальні виставки: «Філософія серця, або гуманізм В. Сухомлинського» (експонується з 18 вересня до 09 жовтня в приміщенні абонементу)...

Переглядів: 13 Коментарів: 0

Науково-педагогічна бібліотека - освітянам
Анонси
Календар подій

Всеукраїнський фестиваль інновацій
27 - 29 вересня 2017

Всеукраїнський фестиваль інновацій

Опубліковано: Четвер, 20 квітня 2017


Всеукраїнські Сковородинські навчання «Пізнай себе»
05 жовтня 2017

Всеукраїнські Сковородинські навчання «Пізнай себе»

Опубліковано: Понеділок, 12 Червня 2017


Міжнародні виставки «Інноватика в сучасній освіті» та «World Edu»
24 - 26 жовтня 2017

Міжнародні виставки «Інноватика в сучасній освіті» та «World Edu»

Опубліковано: Понеділок, 29 травня 2017


Всі анонси


Актуально
Спеціальні новини

 

Для сімей учасників АТО та Героїв Небесної Сотні влаштують благодійне дійство «Україна – це ми!»

24 серпня, з нагоди Дня незалежності України, в Музеї народної архітектури та побуту відбудеться масштабна акція, що організовують спільно Благодійне товариство «Мій тато захищає Україну» та Музей народної архітектури за...


Актуально
Спеціальні новини


Ми у Facebook
Ми у Facebook